Антизахідні настрої у Грузії вийшли на принципово новий рівень.

Критикувати дії ЄС та США у грузинському парламенті буде нова фракція, яка стане третьою за чисельністю, поступаючись лише правлячій партії "Грузинська мрія" та Єдиному національному руху експрезидента Міхеїла Саакашвілі.

Новий рух, який отримав назву "Сила народу", формується з депутатів (національного та місцевого рівня), що нібито вийшли зі складу партії влади. Але, як стверджують, залишаються у коаліції.

Вперше про такий вихід було оголошено ще у червні, проте тоді це був рух лише трьох депутатів парламенту та кількох - місцевих рад. За кілька місяців вони відзначилися лише низкою відкритих листів до послів США та ЄС, звинувачуючи їх у прагненні змусити грузинську владу відкрити "другий фронт" у війні проти РФ.

Вже від самого початку цей рух виглядав як політпроєкт партії влади (один із депутатів-перебіжчиків навіть не став змінювати символіку "Грузинської мрії" в оформленні своїх сторінок у соцмережах).

Формальний вихід зі складу правлячої партії давав можливість критикувати Захід так, як грузинська влада дозволити собі не може.

Принаймні - поки що.

Що тепер змінилося? 4 жовтня було оголошено, що з "Грузинської мрії" до нової політсили перейшли ще п'ять депутатів, і їхня кількість досягла дев'яти - тепер "Сила народу" формально матиме третю за чисельністю фракцію в парламенті Грузії.

Разом із тими, як було оголошено, до нової політсили приєднається ще низка політологів. І що більш важливо - нова фракція матиме змогу популяризувати свої погляди через "дружній" телеканал. Один із перебіжчиків виявився мажоритарним власником телеканалу POS TV.

Все це вказує на довгострокову зміну політики грузинської влади.

Для створення дрібних неприємностей американським та європейським дипломатам не потрібно створювати велику фракцію - достатньо й пари осіб. І тим більше не потрібно посилювати їх власним телеканалом.

Швидше за все, відбулася зміна концепції - грузинська влада вирішила зібрати голоси на антизахідному фланзі, куди заходити напряму їм досі неможливо.

Варто зазначити, що в Грузії дуже складно озвучувати проросійські тези (хоча спроба створення такого руху фіксувалася торік), особливо після 24 лютого. Проте антизахідні настрої є відносно поширеними, і не в останню чергу - через гіперконсервативну (та приховано проросійську) позицію Грузинської православної церкви.

Не виключено, що незабаром ці настрої лише поширяться. В тому числі - через відсутність прогресу в отриманні статусу кандидата у члени ЄС.

Позиція грузинського уряду в цьому питанні дуже проста: влада нібито готова виконати всі умови ЄС, а тому відсутність прогресу буде викликана не недоліками у "домашній роботі", а упередженим ставленням до Грузії та її влади, яка не хоче відмовитися від повного розриву відносин з РФ (іншими словами - не хоче відкривати другий фронт у війні).

Публічний конфлікт із ЄС та США, і так вже не дуже прихований, вже незабаром вийде на поверхню. Цілком ймовірно, його каталізатором стане прийняття грузинським парламентом антиолігархічного закону - в "Грузинській мрії" зробили все можливе, щоб цей закон був прописаний так, щоб під його дію не підпадала найбагатша людина країни, засновник та формальний керівник правлячої партії Бідзіна Іванішвілі, натомість щоб він стосувався якомога більшої кількості опозиційних політиків.

Навряд чи країни Заходу будуть заплющувати очі на такі експерименти.

Тож вихід конфлікту офіційного Тбілісі із Заходом на новий рівень вже не за горами. І грузинська влада починає до цього готуватися.

За іронією долі, криза у відносинах із Заходом відбувається на тлі зміни політики РФ щодо окупованих грузинських територій. Схоже, ставка Тбілісі на те, що неприєднання до західних санкцій призведе до покращення відносин із РФ, не спрацювала.

Показовим став нещодавній візит до окупованої Абхазії самопроголошеного президента Білорусі Александра Лукашенка, явно не з власної ініціативи. Одній з найбільш вірогідних причин цього візиту є можлива підготовка до розширення Союзної держави РФ та Білорусі із приєднанням туди Абхазії.

Також на межі окупованих територій відновилася бордеризація - самочинне перенесення кордонів вглиб території Грузії з "відкушуванням" все нових і нових територій.

За таких умов розпалювання конфлікту із Заходом виглядає явно не найкращою стратегією.

Але, схоже, у Тбілісі готові йти на такі ризики. Лише заради того, щоб не дати опозиції шансів повернутися до влади.