Найвища явка з 1991 року - і одночасно найвищий результат, отриманий у демократичній Польщі однією партією.

Нинішні парламентські вибори у сусідній Польщі можна сміливо назвати історичними. Рекорд встановив навіть сам факт, що правляча партія "Право і справедливість" (PiS) гарантовано зберігає контроль над більшістю - у Польщі ще не було такого, щоб одна партія керувала Сеймом два скликання поспіль.

Понад те, на цих виборах партія влади ще й покращила свій результат.

Втім, перемога PiS була прогнозованою. Водночас польські вибори подарували також низку несподіванок, значна частина яких є досить неприємними для України.

Уряд старих ризиків

Напередодні виборів вважалося, що єдине, що може запобігти впевненій перемозі консерваторів із партії PiS, це низька явка її прихильників.

Влада розгорнула кампанію за те, щоби люди дійшли до дільниць, і вона виявилася успішною. Вже перші дані з дільниць станом на полудень давали проурядовим штабістам підстави розраховувати на тріумф. Явка виявилася не лише суттєво вищою за попередні вибори, але й особливо високою у східних воєводствах, де проживає "ядерний електорат" партії Ярослава Качинського.

У такій ситуації кінцевий результат партії влади не повинен дивувати. Згідно з остаточними даними екзитполів, PiS підтримали 43,6% виборців, що дозволяє отримати у Сеймі 235 мандатів із 460.

Більш того, якщо електоральна карта минулих виборів показувала розкол країни майже навпіл, то тепер партія влади програла опозиції лише у двох воєводствах (Любуському та Поморському).

Це означає збереження нинішнього курсу польського уряду - з усіма плюсами та мінусами.

Серед плюсів варто назвати чітку позицію Польщі в україно-російському конфлікті, у питанні накладання санкції проти РФ та протистояння енергетичній експансії Росії на кшталт "Північного потоку-2".

Ще один плюс - військова співпраця з Україною та підтримка нашого шляху до членства у НАТО та ЄС.

Втім, мінусів теж не бракує.

Достатньо згадати затяжну суперечку на історичні теми, які раптом стали домінувати у відносинах двох країн. Цей конфлікт досі не вичерпаний, навіть попри пом'якшення позиції Києва позиції зі зміною президента Порошенка на Зеленського.

Наразі триває розробка нових положень статуту Інституту національної пам'яті Польщі, що може, залежно від їхнього змісту, викликати нове загострення у відносинах. При цьому польська сторона вже дала зрозуміти, що не трактує українські поступки, зокрема зняття мораторію з ексгумаційних робіт, як привід робити зустрічні кроки в бік Києва у питаннях історичної політики.

Ще одна зона ризику для України випливає з того, що Польща увійшла у гострий конфлікт із ЄС з багатьох питань. Передусім - із Німеччиною, вимагаючи від останньої репарації за збитки часів Другої світової. Довіри Брюсселя до Варшави не додала й судова реформа, яка мала поставити суддів де-факто під контроль міністра юстиції. Останні зміни у PiS намагалися подати як останній крок процесу декомунізації, втім у ЄС побачили в цьому загрозу демократії.

Все це суттєво зменшило обсяг допомоги Польщі як "євроадвоката" України, і одночасно - збільшило "рахунок" за таку допомогу. 

Скоріш за все всі ці тренди залишаться актуальними й у наступні 4 роки. Тим більше - навряд чи польський уряд чекатимуть суттєві зміни. Всі ключові міністри, в тому числі прем'єр-міністр Матеуш Моравецький, скоріш за все, збережуть свої посади.

Звичайно, е виключений також варіант, за якого PiS не матиме одноосібної більшості та буде змушений йти на формування коаліції.

Втім, іронія долі: цей варіант може бути ще небезпечнішим. В першу чергу - для України.

Неприхована загроза

Сенсацією минулих виборів, що відбулися 4 роки тому, стало третє місце популістської партії Kukiz'15 із майже 9% підтримки. Ця партія протягом минулого скликання суттєво попсувала українсько-польські відносини: саме її представник ініціював норми законодавства щодо "криміналізації згадок про УПА", які були згодом скасовані Конституційним судом.

Втім, тоді експерти говорили, що найгіршого вдалося уникнути - партія KORWIN скандального євродепутата Януша Корвіна-Мікке (внесеного Україною у чорний список за неодноразове відвідування анексованого Криму) взяла 4,76%, не подолала прохідний бар'єр та залишилася поза парламентом.

Тепер ситуація змінилася на гірше. Януш Корвін-Мікке святкує перемогу.

На цих виборах навколо його партії був утворений блок ультраправих партій Конфедерація, який суттєво перевищив прогнози усіх передвиборчих опитувань. Швидше за все блок подолає виборчий бар'єр та отримає 11 мандатів у Сеймі.

У парламент також проходять і частина депутатів Kukiz'15. Повторити старий тріумф вони були не в змозі, тому пішли на вибори у блоці із Польською селянською партією, яку також не назвеш дружньою до України.

Остання, до речі, за останні місяці суттєво радикалізувала свої заяви. Зокрема, за тиждень до виборів лідер партії Владислав Косяняк-Камиш заявив про необхідність повернення польської агропродукції на російський ринок - заради чого варто зняти із РФ економічні санкції, залишивши лише політичні.

За даними екзитполів, блок "селян" та Kukiz'15 може отримати 30 мандатів.

А отже - у новому Сеймі "друзі Путіна" матимуть сумарно більш ніж 40 депутатських мандатів.

Навіть у разі якщо PiS не матиме потреби в створенні коаліції з однією із цих політсил (а саме ці партії найчастіше згадують в якості гіпотетичного коаліційного партнера "Права та Справедливості", якщо тим бракуватиме мандатів), ці депутати можуть активно використовувати парламентську трибуну, щоби просувати антиєвропейські та антиукраїнські тези, намагаючись "відкусити" частину електорату від PiS.

Зокрема, цілком ймовірним можуть бути ініціативи встановлення бар'єрів проти українського експорту (його зростання турбує польських аграріїв), або появи нових "історичних ультиматумів" на адресу України.

Як показала минула каденція Сейму, такі відверто популістські гасла можуть бути привабливими для частини електорату PiS. Тож, щоб не втратити популярність, партії влади доводилося і самій "радикалізуватися", що викликало численні проблеми як всередині країни, так і у відносинах з іншими країнами.

Стара та нова опозиція

Перемога PiS та високі рейтинги праворадикалів були б неможливими, якби не глибока та затяжна криза у таборі демократичної опозиції.

Єдине досягнення колись потужної "Громадянської платформи" - те, що за останні 4 роки їй вдалося запобігти конкуренції на ліберальному полі. Партія "Новочесна", одне з відкриттів минулих виборів, швидко втратила рейтинги, і зрештою була вимушена влитися у коаліційне об'єднання під парасолькою "платформи".

Втім, створений блок "Громадянська коаліція" на цих виборах разом отримав лише 134 мандат. Якщо цей показник збережеться після підрахунку голосів, то це означатиме, що вони отримали на 4 місця менше, аніж на минулих виборах самотужки взяла сама "платформа".

Низький результат пояснюється як браком яскравих особистостей у керівництві партії, так і відсутністю проривних ідей. Опозиції не вдалося щось протиставити соціальним ініціативам PiS, а всі їхні тези зводилися до необхідності захисту демократичних цінностей (що, як і в Україні, турбує набагато менший відсоток виборців).

По суті, внаслідок іміджевого програшу в економічному блоці, опозиція в останні роки стабільно відставала від PiS, трохи набираючи бали лише у випадку гучних скандалів (таким було вбивство мера Гданська прихильником PiS), однак жодного разу їм не вдавалося закріпити успіх.

В цьому контексті цікавим є повернення до Сейму "лівих", в особі яких PiS отримав небезпечного конкурента в соціальній сфері.

Блок партій "Лівиця" отримає, за попередніми підрахунками, 49 мандатів, заводячи до парламенту низку молодих та яскравих політиків. Невипадково "Лівиці" вдалося добрати голоси у великих містах, де традиційно мешкав електорат "Громадянської платформи".

* * * * *

Вибори показали, що Польща залишається хоч і складним, але партнером України.

На щастя, виборчі перегони не принесли жодного "українського" скандалу, а українська тематика, в тому числі спекулювання на проблемах "біженців" з України, не була серед топ-тем під час кампанії. Це однозначний плюс: крига у відносинах між нашими країнами поступово скресає.

Разом із тим, масштабне представлення у Сеймі дружніх до Росії сил не може не викликати занепокоєння.

Тож варто вже зараз шукати шляхи запобігання нових криз, вибудовуючи відносини як із партією влади, так і з проєвропейською опозицією.

Причому часто ці відносини офіційному Києву доведеться будувати "з нуля". Хотілося б вірити, що без повторення помилок минулих років.