Поточна ситуація на основних напрямках постачання пального в Україну.

Болгарія: повне припинення експорту через невизначеність подальшої роботи лукойлівського НПЗ у Бургасі.

Румунія: затримка танкерів через погодні умови, ремонт резервуарів порту Констанца, заблокований причал через підозри у російському походженні дизпального, чутки про зупинку лукойлівського НПЗ «Петротел» через санкції.

Греція: нема пропозицій.

Туреччина: відмова українських компаній від дизелю НПЗ STAR через недостатню морозостійкість, відсутність вільних партій в порту Opet (чутки про те, що товаришам вказали на неприпустимість обробки російського пального та «перебиття» документів с метою подальшого продажу).

Італія: турбулентність через націоналізацію найбільшого лукойлівського НПЗ ISAB на Сицилії.

Польща: обмеженість ресурсу та зриви у графіку постачання через завантаженість залізниць, зокрема через збільшення обсягів перевезення вугілля.

Є й загальні для усіх проблеми. Російську нафту заміщують іншими сортами, які переважно більш легкі. Тобто відбір середніх дистилятів - дизелю та авіагасу - менший. А саме це найбільш популярні позиції у Європі. З позитиву - збільшення випуску бензину, з ним ситуація на ринку набагато краща.

До чого це веде та вже призвело? До збільшення цін та послуг з перевезення пального морем та суходолом. Ці індикатори вже наближаються до весняних. За останні пару тижнів премії (хотєлкі міжнародних трейдерів) вже зросли на $70-80/т (до 3 грн/л). Але навіть ті, хто готовий накинути й 100, не можуть отримати продукт, бо його нема.

Нас чекають 2-3 місяці турбулентності, поки європейський ринок не адаптується спочатку до нафтових, а потім й нафтопродуктових санкцій. А наразі виглядає так, що ми ці санкції відчули першими. Питання навіть не в ціні, а в наявності продукту. Так, ми маємо усі можливості привезти, головне, щоб було що.

Тому не варто поспішати хейтити наших союзників за стелю у $60/барр. на російську нафту. Питання не в ціні, а у тому, щоб не було дефіциту. Бо отримаємо й дефіцит, й космічні ціни.

Цей період треба просто пройти, як ми свого часу пройшли набагато більш складний етап перебудови ринку навесні. Бо нам довелось замістити 100% довоєнних джерел постачання, а Європі належить знайти «всього» 40%. Спочатку не було нічого - ані ресурсу, ані рухомого складу, бо ніхто на нас не чекав. Але коли ми створили стабільний попит, з'явився продукт, а потім в рази впали премії та тарифи перевізників.

Аналогічний шлях зараз проходить Європа. Вони вже мають першу перемогу - майже відмовились від російського газу. Так, на піку ціна стрибала до $3000 за 1000 кубів, але зараз залиті й ціна вже 1500 (а була й нижче). З газом це зробити набагато складніше, адже там нестача танкерів та перевалок. А дизель возять морем десятиріччями. Вже є сигнали про переорієнтацію на Європу великих танкерів з Індії та Китаю. Привабливі (високі) ціни будуть затягувати в Європу все більші обсяги продукту зі всього світу. Щойно нова конфігурація постачань вибудується, ціни впадуть. Тим більше, що на відміну від природного газу про подорожчання у рази не йдеться.

Треба дочекатись, коли російське пальне повністю залишить Європу з 5 лютого. Хоча все більше трейдерів відмовляється від нього, воно є на ринку. Скажу більше, воно є й в Україні й теж гальмує повний перехід до ринку «без вас». Але це тема для окремого матеріалу.