Написати цю статтю нас спонукали, зокрема, дискусія 2 лютого цього року щодо проекту нового КПК України у програмі "РесПубліка" з Анною Безулик на "5 каналі", а також виступ 27 січня радника президента – керівника Головного управління з питань судоустрою адміністрації президента Андрія Портнова в програмі "Шустер live" на "Першому Національному". У ній він презентував проект нового Кодексу.

Програма мала красномовну назву "Від тюрми зарікатися?" Вона наводила на думку, що зарікатися добропорядним громадянам від тюрми в найближчому майбутньому не варто...

Отож, ми вирішили особисто перевірити, яку "реформу" кримінального процесу підготували в АП.

Не перший, але прохідний

Як відомо, 13 січня 2012 року у Верховній Раді було зареєстровано внесений главою держави проект нового КПК, реєстраційний №9700, який відразу включили до порядку денного.

Того ж дня голова комітету ВР із питань правосуддя Сергій Ківалов зареєстрував у парламенті проект постанови №1233/П "Про відкликання та зняття з розгляду проекту КПКУ", яка передбачає відкликання проекту КПК, реєстраційний №1233, поданого нардепами Мойсиком, Вернидубовим, Ківаловим, Кармазіним ще у 2007 році, та зняття його з розгляду.

Ініціатива з відкликання проекту КПК, який пролежав у парламенті 4 роки, знайшла швидку підтримку. І вже 14 січня цього року відповідну постанову було підписано.

Тому видається, що саме президентський проект КПК від 13 січня цього року буде прийнятий. І внесення того ж дня до ВР як альтернативного проекту нібито авторства народного депутата Романа Зварича, з дивною назвою "Кодекс України кримінального процесу", який є надто схожим за суттю й за формою до президентського КПК – не залишає сумніву в "прохідності" останнього.

Цим зумовлена особлива увага до деяких положень його змісту.

Європейські цінності та принципи?

Як зазначено в пояснювальній записці до нового проекту КПК, останній "покликаний удосконалити правове регулювання в сфері кримінального судочинства, привнести в нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини в ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу".

Із цією метою сторонам захисту й обвинувачення, відповідно до проекту нового КПК, надаються формально рівні можливості щодо збирання та подання доказів безпосередньо до суду, 2-га частина 22-ї статті. При цьому сторона захисту зможе реалізовувати це право шляхом надання до суду документів, речей, відомостей, висновків експертів тощо, 3-тя частина 93-ї статті.

І все би добре...

Однак проект нового КПК не надає можливості стороні захисту проводити слідчі дії – допит, впізнання тощо.

Він лише передбачає можливість ініціювати їхнє проведення перед слідчим або прокурором, 93 стаття. Натомість, проект КПК, не зважаючи на те, що Андрій Портнов у вказаній телепрограмі говорив протилежне, не передбачає обов'язку останніх підтримувати ініціативи сторони захисту.

Відтак, ініціюй чи не ініціюй, але рішення про те, що робити в кримінальній справі, вирішуватиме слідчий і прокурор. А захист, як і раніше, "гавкатиме" поруч...

На користь останнього висновку свідчить і те, що президентським проектом КПК на порушення міжнародних зобов'язань України не передбачено права обвинуваченого допитувати свідків. Таке право прямо закріплює шоста стаття Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ратифікована нашою державою як членом Ради Європи.

Але зобов'язання перед людьми за цією статтею Конвенції, напевно, надто мало важать для нинішніх можновладців...

Очевидно недопустима змагальність

Проект КПК декларує, як і чинний КПК радянського зразка, принцип змагальності, який передбачає змагальний характер кримінального процесу, стаття 22. Наведені вище положення цього проекту вже ставлять під сумнів указаний принцип.

А повністю його нівелює положення, згідно з яким суд, у випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду – визнає цей доказ недопустимим. А це тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате – частина 2 89-ї статті.

Що ж таке та "очевидна недопустимість"?..

Якщо задатися питанням: "А судді хто?", то стає страшно за те, що саме вони можуть вважати" очевидним", а відтак і "недопустимим".

На практиці це може означати, що які б докази сторона захисту не шукала та не подавала, для когось вони можуть бути "очевидно недопустимими" – щоби не "псувати" роботу слідчих і прокурорів.

Через подібні "пасажі" декларована змагальність виявлятиметься ілюзорною.

І як після цього можна не стверджувати про збереження, так би мовити, інквізиційного характеру кримінального процесу?!

Якраз видається очевидним, що президентський проект КПК зберігає в сфері кримінальної юстиції ознаки обвинувальної, "інквізиційної" моделі кримінального процесу. Ба, навіть плекає їх.

До слова, певний прогрес у побудові змагальної моделі кримінального процесу досягнула Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, очолювана спершу Сергієм Головатим, а в подальшому Миколою Оніщуком. Проте, як відомо, 2 квітня 2010 року Янукович цю комісію ліквідував.

І хоча 9 грудня того ж року президент створив нову Комісію з аналогічною назвою, головою якої за згодою було знову визначено Сергія Головатого – проте для розроблення проекту КПК указом від 17 серпня 2010 року була створена окрема робоча група з питань реформування кримінального судочинства.

У ній вплив осередків вітчизняної правничої науки було зведено до мінімуму. Це, безперечно, позначилося на якості проекту.

А позитиви?

Незважаючи на значні негативи, проект КПК передбачає й позитивні нововведення.

У пояснювальній записці до нього вказано, що "пропонується скоротити процесуальні строки, насамперед шляхом дебюрократизації кримінального процесу, яка передбачає: усунення необхідності складення багатьох "формальних" документів, широке застосування технічних засобів для проведення окремих процесуальних дій – наприклад, допит у режимі відеоконференції, запровадження спрощених видів провадження, скасування інституту додаткового розслідування, позбавлення судів першої інстанції повноважень визначати подальшу долю апеляційних скарг, суттєве обмеження підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції за результатом апеляційного перегляду тощо".

Зазначені нововведення відображені в 232-й статті, параграф перший 30-ї глави, та в главі 35, 415-та стаття.

Звісно, виникає багато питань щодо цих новацій і механізмів їх реалізації на практиці. Але, на жаль, в одній статті всі проблемні аспекти проекту КПК навряд чи можна охопити.

За склом

Важливо, що із залів судових засідань в усій Україні приберуть "клітки" для тримання підсудних. Проект КПК передбачає, що такі місця відділятимуться від іншої частини залу судового засідання загородженням зі скла чи органічного скла – пункт 18 Перехідних положень.

Такі новації, із посиланням на вимоги статей 5 та 11 Загальної декларації прав людини, статей 3, 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та практики її застосування Європейським судом із прав людини – пояснюються необхідністю забезпечити "повагу до людської гідності осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності", та не допустити "дій, які принижують їх в очах суспільства".

Однак, усе ж цікаво, куди подінуться тисячі стаціонарних металевих загороджень, які зараз є в кожному загальному суді, хто й кому продасть цей металобрухт.

СІЗО не для всіх

Тримання під вартою як запобіжний захід буде застосовуватися лише у виняткових випадках 183-тя стаття. Для його застосування сторона обвинувачення повинна буде довести в суді, що інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного – статті 183, 184.

Однак, загроза того, що таке доведення буде зводитися до голослівного твердження про те, що "інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного", існує.

Сучасна практика знає випадки обґрунтувань потреби у взятті під варту тим, що особа нібито "буде намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в справі, або продовжувати злочинну діяльність", 148-ма стаття чинного КПК, без надання відповідних доказів.

Для того, щоби в цьому пересвідчитися, достатньо здійснити елементарний пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Альтернативами запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою пропонуються: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт – статті 176, 179-182.

Свідків – до суду

Позитивною новелою можна вважати положення, відповідно до якого суд зможе ґрунтувати свої висновки виключно на тих показаннях, які він безпосередньо отримає від сторін кримінального провадження на судовому засіданні, або які будуть надані слідчому судді на судовому засіданні під час досудового розслідування, 23-тя стаття.

Тому, можливо, не виникатимуть ситуації, коли хтось особливо зацікавлений напередодні судового розгляду просить "ненадійних" свідків написати заяви про те, що вони не можуть з'явитися до суду, а тому просять оголосити свідчення, які вони давали на стадії досудового розслідування.

Насильства та погроз не буде?

У пояснювальній записці до проекту КПК указано навіть, що "зникне сенс отримання показань слідчим чи прокурором із застосуванням насильства або погроз, адже такі відомості за законом не будуть доказами" – 87-ма стаття.

По-перше, цим твердженням вище керівництво держави визнало, що поки що сенс в отриманні показань із застосуванням насильства чи погроз – є, бо відомості, отримані в такий спосіб є доказами.

Що тут скажеш?.. Принаймні чесно.

По-друге, привертають увагу деякі положення проекту КПК, які дають підстави сумніватися в правдивості прогнозів його розробників.

Так, "у разі, якщо підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини й згоден із розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, суд за клопотанням прокурора матиме право розглянути обвинувальний акт у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду в судовому засіданні" – стаття 381.

Наведене положення якраз і наводить на думку, що "вибивання" показань – сенсу не втратить.

Підтвердженням збереження "актуальності" силових методів впливу слугує й передбачений проектом КПК інститут укладення угоди між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості, 468-ма стаття – який, безперечно, як указує в пояснювальній записці до проекту Андрій Портнов, "дасть змогу скоротити час кримінального провадження".

На жаль, проект КПК не містить "запобіжників", які унеможливлюють тиск на потерпілого з метою примусити його до укладення угоди про примирення з обвинувачуваним, стаття 469. Така угода може мати значення як для слідчого, так і для злочинця, оскільки, згідно з 474-ю статтею, "одразу після досягнення угоди провадження невідкладно надсилається до суду для її затвердження", а відтак "наполегливість" щодо її укладення може бути вигідною як першому, так і другому.

Зрештою, відповідно до проекту КПК, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення підлягає закриттю через відмову потерпілого, його представника від обвинувачення – пункт 7 першої частини 284-ї статті.

 Тому є небезпека того, що для злочинця й органів слідства отримання такої відмови іноді може стати самоціллю.

Дмитро Гудима, координатор ГО "Гармонія та порядок", кандидат юридичних наук, доцент юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка,

Маркіян Дмитрасевич, член ГО "Гармонія та порядок", юрист, спеціально для УП