Кілька тижнів тому автомобільна дорога "Київ - Одеса" була заблокована через снігові замети.

Зараз вона вже очищена від снігу, але, як це часто буває у нас, разом зі снігом "зійшов" і асфальт.

Навіть на тих ділянках, які вже були відремонтовані нещодавно, тепер спостерігається "трафарет" з ям та вибоїн.

Ця ситуація викликає подив. В Україні є прекрасні можливості будувати бетонні автомагістралі. Головна їхня перевага над бітумними - довговічність. Термін експлуатації таких доріг - 50 років і більше.

В цей же час, бітумні дороги через 10 років експлуатації в українських умовах потребують заміни, щонайменше, верхнього шару покриття.

При цьому, вони потребують також величезних витрат на поточну експлуатацію - "ямковий ремонт" доводиться здійснювати постійно, як спостерігаємо на прикладі, описаному вище.

В 2017-2018 роках у Міністерстві інфраструктури активно обговорювалось те, що орієнтовно до 2025 року Україна має повністю перейти на будівництво магістральних доріг з бетону.

Та, на жаль, у нинішньому міністерстві бракує компетентних людей, які думають про такі стратегічні речі. У міністерства інфраструктури сьогодні повністю відсутня візія розвитку галузі, а в уряді загалом - відсутнє розуміння, куди рухається країна.

Від міністра інфраструктури ми чуємо заяви, мовляв, "держави забагато в тій чи іншій галузі", тому ми позбавляємось від державної власності, яка наповнює бюджет.

Зрозуміло, що держава - не найкращий менеджер та управлінець, але вона повинна системно наповнювати бюджет, а не лише з податкових надходжень.

Після приватизації портів держава має знаходити, чим перекривати втрати надходжень, які вона раніше отримувала від цієї інфраструктури.

Дії міністерства та уряду загалом можна назвати некомпетентними на реальних прикладах. В одеському аеропорту понад 3 роки будують бетонну злітно-посадкову смугу.

За цей час в Стамбулі "з нуля" побудували аеропорт, у якому не лише 4 бетонні злітно-посадкові смуги, а й величезний аеровокзальний комплекс, пропускна здатність якого в десятки разів більша, ніж в Одесі.

Першими країнами, котрі почали масове будівництво бетонних магістралей, стали Німеччина та США у 1930-х роках. Специфіка політичної та економічної ситуації та спосіб реагування урядів обох країн викликали у них своє "Велике будівництво".

Досвід експлуатації "бетонок" у цих країнах показав, що будівництво та перші 50 років експлуатації таких доріг коштують втричі дешевше, ніж будівництво і постійні ремонти асфальтобетонних доріг.

Станом на 2019 рік, в США понад 60% доріг - бетонні, в Німеччині - 38%. Активно будують такі дороги і інші країни: Китай, Австралія, Японія тощо.

При цьому, теза, що будівництво таких доріг вкрай дороге - поширена, але є міфом: середня вартість будівництва бетонної магістралі у Німеччині становить (всі ціни - у євро) 1,05 млн євро за кілометр, у США - 1,15 млн євро/км.

При цьому, в 2020 році в Україні вартість будівництва звичайних, асфальтобетонних доріг вже перевищила цю позначку і доходить до 1,5 млн євро/км.

Так, повністю бетонні дороги не можуть замінити асфальтові. Їх незручно використовувати в містах, тому що під дорогами проходять комунікації, а замінювати бетонні дороги після кожного прориву - довго та дорого.

Також немає великої необхідності робити "бетонки" на малодіяльних дорогах, де практично відсутній рух важкого транспорту. І, зрештою, будівельна галузь не може за одну ніч перелаштуватись під будівництво бетонних доріг, цей процес розтягуватиметься в часі.

Можливостей в Україні будувати бетонні дороги значно більше, ніж можливостей будувати бітумні дороги: вся сировина та технології для будівництва бетонних доріг у нас є.

Наявні величезні обсяги видобутку піску - кар'єрним способом, намивом з акваторій річок та морів. Значна частина території України багата на родовища граніту - ми добуваємо щебінь у великій кількості.

Також Україна сама себе забезпечує сировиною для цементу. Ми виробляємо усі марки бетону, в тому числі - високоміцні марок 800, 1000, 1400. Так само, у нас немає жодних проблем з виробництвом сталевої арматури.

Ситуація з бітумом та іншими нафтопродуктами, необхідними для будівництва асфальтових доріг - прямо протилежна: цю сировину ми повністю імпортуємо, і залежимо від коливання цін на нафту та логістичних складнощів.

Ми не купуємо бітум у ворога - Російської Федерації - напряму, але при цьому ми купуємо російський бітум через Білорусь. Замість того, щоб створювати додану вартість від повного циклу будівництва бетонних доріг, ми продовжуємо купувати бітум за кордоном, у тому числі - російський.

Нам точно не треба грати на боці окупантів, які прагнуть тримати Україну на нафтовій "голці" й надалі. А використовувати власні ресурси, і будувати дороги, які експлуатуватимуться не 10 років, а 50.

І тоді через 20 років ми зможемо розірвати "замкнене коло", у якому поки ми ремонтуємо одні дороги, "розвалюються" інші, а отримаємо, нарешті, мережу якісних магістральних доріг, які міцності яких вистачатиме ще на кілька десятків років.

Уряд має дати чіткий меседж і строки переходу на будівництво бетонних магістральних доріг в Україні. Тоді це стане сигналом, що ми дійсно хочемо отримати якісну мережу доріг та захищаємо вітчизняного виробника.

Але для цього в уряді мають бути професіонали, які мислять не категоріями політичного виживання в масштабах "одноходівок", а на кілька років вперед. Бо непрофесійні люди - це лихо для держави.